ТЕЗИСЫ МАНОВ

в новом окне

Маны... Наверное нет ни одного такого ученика, который бы после этой трудной работы  не сказал себе: "Как ни как, это пошло тебе на пользу..." Большинство незнакомых с МАНами людей считает, что МАН - это нечто похожее на реферат, но побольше и посерьйознее. Хотя самая большая трудность в МАНе - это не безсонные ночи, не обратная реакция при виде монитора, не ярко-красные глаза, не стопка тяжеленных книг или энциклопедий, а скорее волнение, моральная нагрузка при защите... Вряд ли с этим сталкиваются при работе с рефератами, над которыми и работать не надо-то, всё уже сделали до тебя. Смогли бы ученики 11-Г класса самостоятельно достичь таких немалых результатов ( 90 % из всех написанных работ стали призовыми в городе ), если б не педагогические руководители 11-Г?  В частности Галина Петровна, которая "вырвала" из жизни месяц тяжелейшей работы. И это ещё далеко не конец, а скорее начало...

Датчук Марина( украинская литература, 2001-2002,  I место на втором этапе всеукраинского конкурса-защиты работ МАН )

"Творчість Володимира Винниченка 1902 - 1920 р.р. у психоаналітичному ракурсі: Студії над неореалістичними драматичними творами з погляду досягнень психологічної науки "

Сьогодення подає до нашого відома лише численні проблеми, потребуючи їх негайного вирішення, але аж ніяк не цікавлячись філософським підґрунтям тих чи інших дій. Можливо. саме психічне забарвлення додасть отой, останній, штрих до портрету душі, відтінить найтонші, ефемерні порухи людською "Я". Творчість Володимира Вннниченка, розкрита у психоаналітичному ракурсі, дивує око свіжістю сприйняття глибокої динамічної палітри людської душі. Драма гуріія Володимира Винниченка своїм світовідчуттям видається близькою до "філософії життя", мистецькі ж уявлення - до висловленої Г. Гауигманом думки про драму як "форму мислення", про її "джерело" як про "я", поділене на дві, три, чотири, п'ять і більше частин. В кожної людини на всі вчинки є свої причини, і кожна із сил, діючих у драмі життя, обов'язково впевнена у своїй справедливості. Нова драма малює боротьбу індивідуума з самим собою, не драма непокою, вагання волі. ляку і жаху; не страшливий образ кривавою бойовища в душі людини. Вся увага художника в ній скуплюється на психологічній концепції, через те, не пориваючи з реальністю, він інтригу, зовнішні обставини, побутові ознаки відсуває на другий план. Важливим був також пристрасний акцент, ідо його робив Винниченко на самоцінності людського "Я", - всупереч культові маси, в якій людина знеособлюється. Саме тоді з'являлися ті зблиски прозрінь і передчувань, які свідчили про блискучу інтуїцію і чесність цього письменника. Енергія "переоцінки цінностей" спонукала його пориватися в більш досконалий, проте, як виявлялося не дуже затишний, химерний світ. Літопис громадських інтересів, громадського життя з його гострою боротьбою за визволення особи й нації, з філософськими шуканнями, з безміром психологічних проблем, породжених цією неспокійною, бурхливою епохою переоцінки цінностей, перегляду традицій, випробувань своїх людських можливостей - ось що таке драматургія В. Винниченка. "Базар", "Чорна Пантера і Білий Ведмідь", "Гріх", "Молода кров", "Панна Мара", "Брехня" та "Натусь" були мегафонами, якими Винниченко заговорив по всій Україні. Драматургія В. Винниченка є одним з найяскравіших, найвидатніших явищ в українському й загалом європейському літературно-театральному житті. В ній яскраво відбилися визначальні особливості творчості письменника і найголовніші тенденції мистецького процесу межі XIX - XX століть. Проте досліджена вона найменше - не в останню чергу з тієї причини, що літературознавча думка всю увагу віддала прозі В. Винниченка, а літературна критика обмежувалася здебільшого короткими відгуками у зв'язку з публікаціями окремих п'єс. Наукова новизна полягає у "розшифруванні" внутрішнього змісту творів, що має досить суттєві відмінності від зовнішніх контурів сюжету. Основним предметом дослідження вперше стали філософські ідеї (у широкому контексті) української драматургії початку XX ст., зокрема творів В. Винниченка, як чинник її глибокої змістовності й надійної тривалості в часі. Особливо гостро ця проблема постала після проголошення незалежності України, коли на перший план літературна критика висунула дослідження духовності людської душі. а не її логічне та раціональне начало. Дослідження психологічного мотиву у неореалістичних драмах в українській поезії кінця XIX початку XX ст. являє собою пошук показового взірця художніх шукань і знахідок, якими українська література рухалася до вершин досконалості. Враховуючи особливу актуальність, недостатню розробку та практичне значення проблеми, була визначена гема нашого наукового дослідження: "Творчість Володимира Винниченка 1902 - 1920 рр у психоаналітичному ракурсі: студії над неореалістичними драматичними творами з погляду досягнень психологічної науки". Структура роботи включає 2 розділи, вступ, висновки і список використаних джерел. У 1 розділі зроблено короткий огляд літературного процесу в Україні на початку XX ст. і місце в ньому Володимира Винниченка. У 1 розділі осмислюється філософська проблематика драм Винниченка з точки зору досягнень психологічної науки 3. Фрейда і Ф. Ніцше. У висновках було зроблено спробу узагальнити викладене і дослідити вплив описаних процесів на розвиток драматургії в подальший період. Як ніколи гостро, на рубежі століть в українській літературі постала проблема людини - людини з атрибутами її новочасного філософського й художнього розуміння, якого в належному обсязі ще не знало українське XIX століття. Проблема людини перед новою українською драмою постає у найсуттєвішому, психологічному зрізі: як (і чи взагалі) можлива людина в стихії життя "нової моралі". Ішлося, ясна річ, про складну людську проблематику, саму можливість образу особистості як суб'єкта глибоких переживань, що користується "новими" нормами моралі, збсргти духовну красу, не втративши людської подоби. Попри орієнтацію на відомі зразки і навіть, у загальних рисах, окремі моменти наслідування рубіж  XIX - XX ст. в українській драматургії знаменує могутній ( і розгорнутий далі) порив до етнічних моральних і естетичних норм, заявляє переконливі спроби першого, молодечого й натхненного вирізьблення рис індивідуального світовідчуття, осягнення психології особистості, як взаємодії вождя і маси, "Я" особистого і "Я" загального.

Хорошая Татьяна ( английский язык, 2001-2002,  IIІ место на втором этапе всеукраинского конкурса-защиты работ МАН )

"Застосування англійської мови в офіційному листуванні"

Немає сумнівів, що знання робить людину мудрою. Чим більше ми вчимося, тим більше ми наближаємось до кінця сходинок кар'єри. Це стосується і вивчення іноземних мов. Але задля досягнення професіоналізму у будь-якій сфері бізнесу потрібно вміти застосовувати офіційну термінологію, особливо що стосується переписки, де необхідно дотримуватись спеціальних правил написання. Саме тому я вирішила досліджувати цю сферу вивчення англійської. Тема мого дослідження - "Застосування англійської мови в офіційному листуванні''.   Важливість  і  актуальність  теми   пояснюється широким співробітництвом України з іноземними фірмами, міжнародними організаціями,  активною участю у роботі міжнародних сесій та конференцій, тощо. Існує два типи листів: офіційні і неофіційні. Також є багато різновидів цих листів, таких як замовлення, пропозиція тощо. Кожний з них має свої особливості. Між  ними очевидна різниця. Наприклад: буде просто абсурдом написати найкращому другові "Щиро Ваш", "Я пишу у відповідь на Вашу об'яву", також  писати "Кохаю", "Цілую" діловому партнерові, пишучи заяву на роботу чи про позику грошей. Головною метою мого дослідження є визначення ролі лексики в офіційному спілкуванні; аналіз головних стадій ділових угод, значення почуттів людини для правильного використання висловів а також знання граматики. Крім цього, ті вирази, які найбільш часто використовуються в ділових листах, досліджені з точки їх доречності в різних ситуаціях. Практична частина роботи містить декілька прикладів ділових листів, випадки, в яких вони були написані та деякі з їхніх характеристик. "Золотим правилом", якого кожен має дотримуватися, є те, що діловий лист обов'язково повинен бути формальним, тактовним, виразним та доречним.

Мончак Ольга ( украинский язык, 2001-2002,  IIІ место на втором этапе всеукраинского конкурса-защиты работ МАН )

"Публічне мовлення як вияв комунікативної функції мови: студії над працями ораторів, риторів, психологів, мистецтвознавців; аналіз виступів депутатів Верховної Ради"

Наша мова - не лише засіб спілкування, а й знаряддя, інструментарій духовної діяльності людини і водночас - продукт цієї діяльності (кожен із нас - мовотворець). Чи залежать результати діяльності людини від досконалості інструментарію та під нашого уміння володіти ним? Звичайно, так. Навряд чи можна сумніватися в тому. то знання основ ораторського мистецтва необхідно кожному, хто бере участь у суспільному житті нашої країни. Тому при виборі теми наукової роботи, враховуючії особливу актуальність і недостатню розробку, я зупинилась на дослідженні публічною мовлення як вияв комунікативної функції мови. Дослідження включає в себе три розділи. Перша частина визначає головну функцію мови як спілкування. В ній висвітлено основні завдання публічного мовлення, метою яких є донесення в правильній формі своєї думки до слухача. Другий розділ більш детально розглядає аспекти проблеми. Тому він є найбільшим за обсягом. У ньому публічна мова описується як практичне втілення комунікативної функції мови. Поняття публічного мовлення є складним і багатоповерховим. Своєрідність ораторського мистецтва визначається глибинним корінням історії походження риторики й публічного мовлення. Синтез цих двох понять визначив остаточний шлях до зародження й розвитку мистецтва слова до сучасного рівня. Доведено, що психіка й мова тісно пов'язані між собою. Науковим фактом є те, то 80% інформації слухач сприймає візуально. Дослідивши манери, жестикуляцію, голос орагора. ми дійшли до висновку, що образ оратора грас вирішальну роль в успіху його промови. Безперечно, промова мас бути побудована з дотриманням орфоепічних норм і канонів, як-от правильна артикуляція, вимова. Цікаво було дослідити естетичні принципи мовлення "системи" Станіславського. що визначають роль акторської майстерності у публічних виступах та промовах. Третій розділ наукової роботи - практичний. В ньому описані основні прийоми та типові помилки публічного мовлення, ілюстровані прикладами зі стенограми засідання Верховної Ради України. Практичне значення дослідження полягає у визначенні напрямків вдосконалення публічної мови як прикладного мистецтва, метою якого є забезпечення комунікативної функції мови, то лежить в основі гуманізації суспільства.

Хорошая Татьяна ( украинская литература, 2001-2002,  IIІ место на втором этапе всеукраинского конкурса-защиты работ МАН )

 “Українська філософсько-поетична традиція у драматургії як інваріант традиції світової. Студії над драматургічними переспівами давніх міфів, легенд, світових сюжетів Лесі Українки”

Дана робота присвячена дослідженню української філософсько-поетичної традиції в драматургії з огляду впливу на неї традиції світової, зокрема у драматичних творах Лесі Українки. Предметом дослідження вибрано теоретичне підгрунтя становлення філософської думки в драматургічно-поетичній творчості, вивчення особливостей художньої структури твору, спираючись на творчість Лесі Українки. Українська філософська драма належить поки що до проблем малодосліджених. Тим часом вона становить великий інтерес як у теоретико-літературному, так і в історико-літературному плані, особливо в час відновлення реальної та повної картини розвитку нашого письменства. Стрімка філософізація суспільної та індивідуальної свідомості, до буденної свідомості включно, спричиняє чутливість та інтерес до явищ художньої філософічності. А шляхетний поетичний матеріал, відкриття нових імен та творів, перечитання вже відомих під новим кутом зору здатні розвинути естетичне чуття, художню сприйнятливість, прищепити стійкий смак і до теоретичних проблем, і до проникнення в глибини тексту. В основу нашого дослідження закладено принцип вивчення українського письменства, зокрема поетичної драми, в контексті світової літератури, з якнайширшим залученням усього приступного матеріалу, з висвітленням ґенези і розвит­ку розглядуваного явища: української філософської драми. В такий спосіб з'ясовуються як універсальні, «родові» чи «світові» риси філософської драми, так і  національні особливості української лірико-філософської драматургічної традиції, окреслене нею проблемне коло, типологічні характеристики, лінії розвитку, як вони фіксуються на різних рівнях: у поезії загалом, в окремому творі, у творчості найяскравіших філософських поетів. Масив національної поезії за кількасотлітню історію її роз­витку розглядається в роботі під кутом теоретичних про­блем, пов'язаних із самим поняттям філософської драми. Українська філософська драма, таким чином, представлена тут як специфічна цілісність із своєю динамічною структурою, як рухлива художня система в процесі її поступального розвитку від часів виникнення аж до сьогодення. Поширені в літерату­рознавстві минулих десятиліть абстрактно-ідеологічний та абстрактно-метафізичний підходи для такого завдання цілком непридатні. Потрібно виходити із більш відповідного самій природі лірико-поетичної драматургії особистісного аспекту (інтелектуального, почуттєвого), загалом із критеріїв суто естетичних. На цьому базується  викладена в дослідженні концепція традиції, типології та поетики української філософської поетичної драми, саме такими є підвалини запровадженого розгляду української філософсько-драматичної традиції в контексті світової і національної  духовної культури. Найвиразніше українська драматично-філософська традиція окреслюється саме в другій половині XIX ст., коли українська література в ідейно-естетичному та жанрово-стильовому відношеннях постає як цілком розвинута художня сло­весність, як цілість. Саме це, як і досвід та величезний вплив Шевченка, уможливлює в поезії досягнення світового рівня, передусім пов'язані з драматургічною творчістю Лесі Українки. У Лесі Українки в творчості останнього десятиліття переважає драматургія. За порівняно короткий час письменниця написала понад двадцять драматичних творів, які стали новим явищем в українській літературі і театральній культурі, принесли письменниці славу драматурга-новатора. Вона створює не знані досі в національній драмі образи, започатковує нові жанрові форми з незвичайним фабульним наповнен­ням. У драматургії Лесі Українки пульсувала сучасність, побачена з точ­ки зору певної ідеї і представлена у нетрадиційному для українського театру зрізі - не соціально-побутовому, а філософсько-ідеологічному. Письменниця заглиблюється у складні процеси взаємодії політики і етики, розглядає поставлені проблеми в їх історичній перспективі. Змістом драматичних творів стає боротьба ідей, розвінчання християнського всепрощення, войовничого індивідуалізму, ренегатства, їм протиставляє­ться образ людини незламної волі і високих ідейних устремлінь, борця проти соціального і духовного рабства. Леся Українка звернулась до світових образів, які, закріплені в пам'яті поколінь, концентрували певні ідеї, принципи і тому надавали ідейної вагомості змісту, сприяли укрупненню масштабу зображуваного. Ці незвичні, «чудні» образи допомагали заглибитись у суть предмета, відображаючи ідеологічне ставлення людини до світу. Так з'явились в українській драматургії Кассандра, Дон-Жуан, Антей, Юда, Одержи­ма... Злободенні сучасні теми втілювались в постаттях грецької і хри­стиянської міфології, давньоримської історії, середньовічної легенди. Якщо говорити про творчий метод Лесі Українки на основі її драматургії, то можна визначити його як реалістичний, пройнятий революційним поривом у соціалістичне майбутнє, як перехідний від “романтичного реалізму” до соціалістичного. Основні особливості стилю драматургії Лесі Українки і визначають­ся цим творчим методом: обираючи теми для своїх дра­матичних творів з сивої давнини різних народів, письменниця «осучаснювала» ці теми, вдихала в них сучасне їй життя рідного народу. Драматичні твори Лесі Україн­ки - філософського напряму, чим обумовлена їх своє­рідна композиція та образи-символи. У них розкривається погляд письменниці на історію як боротьбу народу. Героєм багатьох її творів став борець проти всякого понево­лення, особливо духовного. Він страждає від вимушеної самотності, прагне бути з людьми, в їхньому колективі. Світові сюжети і образи Леся Українка використовувала з принциповою вибірковістю: її приваблювали передусім картини, сповнені соціальної напруги, вольові натури - речники змагань за волю. Письменниця незмінно виступає проти соціального рабства, національного поневолення, полохливої покори, картає релігійну смиренність, зраду ідеалам. Революційний демократизм письменниці виявлявся у тому, що її взяті з історичної минувшини герої - співці, скульптори, будівничі, раби та ін. - діють у звичайному бутті, але виявляють максимум громадянської свідомості, силу характеру, послідовність вчинків. Таке осмислення світових сюжетів визначило новаторство Лесі Українки на ниві драматургії. Письменниця надзвичайно збагатила, розвинула українську мову в усіх її сферах - лексики, фразеології, синтаксич­них конструкцій, фоніки. Вона оновила жанр драматичної поеми в європейській літературі. В драматичних творах Леся Українка особливо розкрилася як глибоко національна і водночас інтернаціональна письменниця, яка відпо­відаючи з позицій найпрогресивнішого, революційного ро­бітничого класу на найскладніші питання сучасності, ста­ла воістину народним митцем.

"Практичне застосування мови: офіційна і неофіційна англійська”

Language is a form of our living. We can express ourselves with the help of it. Language is a soul of every nationality, its saint thing, the dearest treasure. By the level of its development we can judge about the development of the spiritual side of every nation. It has often been difficult for the English learners to choose a suitable word or phrase in a certain situation. It is happening because English is divided into two big groups, formal and informal language. But what parts of the language are defined to be either formal or informal? This question is raised when we need to write a letter to our pen friend, who lives in another country, or to write a formal letter in official business style. In order to omit different linguistic problems and mistakes we need to realize clearly which grammatical structures refer to each of these styles. That is why I have chosen this topic for my future investigation. I have tried to find rare and interesting books dedicated to this topic and I tend to think that they helped me to develop and enlarge my work. My work consists of several parts that have different information directions. In the first part steps of Standard English formation are described. The Eastern Midlands dialect, the dialect of one part of the country, became the national, standard written language for the whole country. The work continues by the analysis of English grammar.  It is often been said that English has no grammar, or that, if it has, there are no rules in it. English has indeed very few of the kind of inflections, on the end of nouns and verbs, that play such an important part in the grammar of many other languages. Nor has English grammar a place for gender in nouns. Most English that we learn can be used in a wide range of situations. But we will also hear or see language that is formal or informal, sometimes very formal or very informal. We need to be more careful with this language because it may not be suitable in certain situations. Formal English is more common in writing than speaking. It is found in notices, business letters, and legal English; but we can also hear examples in spoken English.  In general, informal language is more common in spoken English than written English. Certain types of language are often informal: - most uses of get are informal; - many phrasal verbs are informal; - many idioms are informal  Vague language and slang are also examples of informal English.   Vague means ‘not clear or precise or exact’. Slang is a form of very informal language. It includes words used by particular  groups of people (e.g. some young people may refer to ‘drugs’ as dope), and also words which many people think are impolite and unacceptable in most situations. We should not use these words, but some of them are quite common. Study of the informal language has a deeper analysis in my work, because this type of language is used by the great amount of people. The aim of my work was to show the possibilities of English language usage and to create a system of our knowledge of English language. Language is an eternal thing, which unites all people around the world.

Мова – форма нашого життя. Ми можемо виражати себе за допомогою неї. Мова – душа кожної національності, її святощі, найцінніший скарб. За рівнем її розвитку ми можемо судити про рівень розвитку духовності кожної нації. Для учнів, які намагаються вивчити англійську мову, завжди було важко вибрати вдале слово чи словосполучення в конкретній ситуації. Це відбувається тому, що англійська мова розділена на дві великі групи: офіційну і неофіційну. Але які мовні частини відносяться до кожної групи? Таке запитання постає, коли нам потрібно написати листа своєму другу по переписці, який живе у іншій країні, чи написати офіційного листа в діловому стилі. Для того, щоб уникнути різні лінгвістичні проблеми та помилки, ми маємо чітко уявляти, які граматичні структури відносяться до цих двох стилів. Саме тому я вибрала цю тему для мого майбутнього дослідження. Я намагалася знайти цікаву літературу, присвячену цій темі і я схиляюся до думки, що вона допомогла мені глибше розвити мою роботу. Моя робота складається з кількох частин, які мають різну інформативну спрямованість. В першій частині описані шляхи становлення Стандартної англійської мови. Східний середземний діалект, діалект однієї частини країни, став національною, Стандартною письмовою мовою для всієї країни. Робота продовжується аналізом англійської граматики. Часто говорять, що англійська мова позбавлена граматики, чи, якщо вона є, то відсутні правила. Англійська мова має дуже мало закінчень в кінці іменників та дієслів, що відіграють значну роль в мовах інших країн. Також англійська мова не має соціальної статі в іменниках. Більша частина англійської мови, яку ми вивчаємо, може використовуватися в різноманітному контексті ситуацій. Але ми також почуємо чи побачимо мову, яка є офіційною чи неофіційною, інколи дуже офіційною та дуже неофіційною. Нам треба бути  обережними з такою мовою тому, що вона може бути непідходящою для певних ситуацій. Офіційна англійська мова більш розповсюджена на письмі, ніж в усному мовленні. Її можна знайти в написах, бізнесовій кореспонденції та мові законодавства. Але її ми можемо також почути і в розмовному варіанті. В основному, неофіційна англійська мова більш вживана в усному мовленні, ніж у письмовому. Такі складові мови часто неофіційні: - вживання дієслова ‘get’; - більшість фразальних дієслів; - ідіоми. Невизначена мова та сленг є також прикладами неофіційної мови. Сленг – це форма дуже неофіційної мови. Він включає в себе слова, вживані певною групою людей, а також слова, які більшість людей вважає неввічливими та недопустимими в усіх ситуаціях. Ми не повинні вживати ці слова, але більшість з них є достатньо розповсюдженими. Вивчення неофіційної мови має глибший аналіз у моїй роботі, бо ця частина мовлення використовується великою кількістю людей. Мета моєї роботи – показати можливості вживання англійської мови та систематизувати наші про неї знання. Мова – це вічна річ, яка об’єднує всіх людей у світі.

“Літературні норми слововживання. Аналіз мови рекламної продукції”

Як відомо, справжнє життя можливе лише у культурі засобами культури для культури. З багатьох її елементів можна виділити чотири категорії: символи, герої, звичаї, цінності. Мова як “тіло думки” якнайповніше і найвиразніше, тобто цілковито адекватно символізує національний характер, душу народу, спосіб мислення певної спільноти. Саме тому добрий символ є найкращим аргументом – бо ж як місіонер спроможний переконати тисячі людей. Але недостатньо мати ясні і плодотворні ідеї. Щоб повідомити про них іншим людям, та ще й розтривожити думку, спонукати до дії, потрібно ще й виражати їх чітко. Загальнодоступність, комунікативна загальнозначимість – важливий чинник мови рекламної продукції. Це спонукає до певної стандартизації мовлення, створення доцільних зворотів, стереотипів -, з одного боку, водночас до постійного збагачення арсеналу мовного впливу на свідомість багатотисячної різнопланової категорії читачів і глядачів. Унормоване слововживання, яке  часто викликає у мовців труднощі, має бути основою у мові рекламної продукції, а отже і рекламіста як людини, що є прикладом у мовному наслідуванні для інших. Мова реклами є особливим, важливим різновидом літературної мови зі своїми закономірностями в змісті та формі. Таке індивідуальне творче слововживання найбільш повно зосереджує реальні перспективи розвитку і вдосконалення мови як явища творчого за своєю сутністю. Але всі ці аспекти стосуються функціонування унормованого слововживання. На практиці ж у мові рекламістів спостерігається невиправдане порушення норм українського літературного слововживання. Культура мови якнайщільніше пов’язана з дотриманням літературних норм слововживання – з семантично точним і стилістично доречним вибором слова, з граматично і стилістично правильною сполучністю слів. Літературна норма – одне з основних понять культури мовлення і стилістики. Закони розвитку мови існують незалежно від волі людей, бо відображають об’єктивні відношення в реальному світі. Отже, в самій закономірності розвитку мови закладені основи формування мовних норм: пізнаючи закони мови, людина формулює мовні норми і застосовує їх доти, поки нова закономірність не буде пізнана, щоб привести до зміни норми або появи варіантів, що відповідають сучасним тенденціям розвитку мови.  Мовна норма – це історично зумовлений факт, прояв історичних закономірностей розвитку мови і типових для кожної епохи тенденцій розвитку.., це сукупність найбільш придатних для обслуговування суспільства засобів мови, що складаються як наслідок відбору елементів з числа існуючих, наявних, утворюваних заново або вилучених з пасивного запасу минулого в процесі соціальної, у широкому розумінні, оцінки цих елементів. В роботі подано стислі поради, які саме слова чи словосполучення найдоцільніше вживати для передачі потрібного змісту, зроблено певні застереження про неправильне або небажане, невдале використання тих або інших слів у певних значеннях, у тому чи іншому контексті. Аналіз містить такі категорії лексики: 1. Синоніми а) близькозначні синоніми; б) слова, замість яких часто помилково використовують інші лексеми; в) спільнокореневі слова-синоніми; г) лексичні паралелізми або дублети; 2. Пароніми 3. Усталені словосполучення 4. Прийменники в найтиповіших синтаксичних зв’язках. Мова рекламної продукції в основному відповідає нормам українського літературного слововживання. Порушення вищеназваних норм виявляється у помилковому виборі слова із синонімічного ряду, сплутування при використанні паронімів, розбіжностях між компонуванням слів і контекстом. Мова – національний скарб. З ним треба поводитись дбайливо – примножувати й вдосконалювати. Адже перед словом усі рівні. Перед Словом рівні, як перед світом: перед небом, землею і сонцем . . . І мова на кожний народ одна, яка всіх урівнює, не знає і не визнає жодної соціальної диференціації, жодного ідеологічного поділу. Мова є справжньою п’ятою ефірною стихією світу.

"Філософія поезії хокку ХVІІ-ХІХ ст. як втілення світоглядних засад менталітету японської нації"

Японія... Скільки загадкового і незрозумілого у цій країні. Обладнавши свій будинок за найсучаснішими технологіями, японець всеодно розіб'є навколо своєї оселі сад, прикрасить кімнати дзвіночками, невеличкими пейзажами і запросить гостей на чайну церемонію. Чому сучасна автоматизована країна, яка увійшла на світову економічну та політичну арену і є невід'ємною частиною світового господарства, яка досягла чи не найвищих показників в області промисловості, зберегла стародавні традиції і повагу до своєї культури? Має існувати щось, що об'єднує людей у націю, що примушує замислитися над життям, що відображає душу людини, що дає відповіді на питання, які є завжди актуальними... І це щось -  японська поезія... Вона є невід'ємною частиною життя кожного японця. Переживши тисячоліття, вона не змінила своєї ідейної направленості, філософії, вона вчила жити і розуміти сенс життя, вона була людині за родича, якому розкривалися усі таємниці, саме завдяки поезії Японія залишилася неповторною країною, де і сьогодні вшановуються традиції старовини. Здається, що протягом усього свого існування японці любили поезію. З'явилася нова відверта література, у якій, як ніде, була виражена філософія і погляди на світ японської нації. Цією літературою була поезія хокку - тривірш із чергуванням складів 5-7-5. Здавалося б, що можуть нам сказати три рядки? Виявилося, що три рядки можуть сказати нам усе і докорінно зміти культурне життя в Японії. Тривірш використвувався у найрізноманітніших жанрах японської поезії, починаючи з комічних та жартівливих віршів і закінчуючи наповненими смутком творами. Про хокку неможливо сказати усе, наскільки сповнені вони глибоким змістом, осягнути який можна лише тоді, коли пропустиш цей вірш через себе. Треба дати уяві простір для того, щоб у повній мірі відчути ті кольори і ту ауру, яку несе у собі твір. Великого значення поети надавали і звуковій гармонії вірша. Однією з провідних тем хокку є стосунки людини з природою. Природа - це джерело енергії, яке дає нам сили, це неповторна краса, яка надихає нас на створення вірша, це вірний друг, який тебе вислухає і зрозуміє... Природа - це все, що оточує нас. Саме тому японські поети приділяли найбільшу увагу природі. Також вони були впевнені, що усі живі істоти на землі, починаючи з маленької комахи і закінчуючи людиною, розумні і здатні переживати та хвилюватися, любити і радіти. Для усіх нас світ однаково тлінний. З появою в літературі Японії генія Мацуо Басьо мистецтво хокку піднялося на найвищу ступінь розвитку. Він зробив хокку досконалим. Хоча велику роль у складанні хокку поет вбачав у подоланні технічних проблем, та все ж головною засадою поетики Басьо була глибока філософія. Твори, що пишуться від щирого серця, що сповнені особистих емоцій і думок, здатні переживати час. Серед таких творів є хокку Мацуо Басьо. Поет блукав між двома школами: "Данрін" (новою) і "Стародавньою". Знайшовши шлях посередині поет раз і назавжди визначив свій стиль і напрямок у поезії. Естетичні погляди на життя Басьо увібрали в себе багато чого з дзен-буддизму. Тому Басьо хвилювала розробка поетизації повсякденного, зображування життя  в її зпростих, звичайних проявах. Поет вдосконалювався, а разом з ним вдосконалювалися його творчі принципи і положення. Існує декілька основних засад поетики та естетики хокку Мацуо Басьо. Головними серед них є саторі, сабі, карумі, хосомі, сіорі, фуекі-рюко, фуга-но макото, йодзьо. Кожна з них надає хокку особливого відтінку: саторі вносить елемент "осяяння", причетності до вищого буття; сабі виражає печаль і смуток самотньої людини; карумі передбачає вираження почуттів зрозуміло і доступно, але при цьому не спрощуючи глибоко сенсу; хосомі пробуджує бажання споглядати природу і усі її, навіть незначні, явища, вбачаючи у цьому неповторну красу; сіорі - елемент єднання з природою, при цьому переживаючи і радіючи разом з нею; фуекі-рюко містить у собі протиріччя, воз'єднання протилежних сторін; фуга-но макото - пошук істинного шляху, який, на думку Басьо, лежить у єднанні з природою; йодзьо - елемент загадковості і недосказаності. Хокку не дає змогу виразитися повністю, тому кожне слово грає величезне значення у поезії Басьо. Саме ці засади поетики Мацуо Басьо стали для наступних поколінь визначальними у формуванні власного менталітету нації японців, адже вони відображали справжнє витончене ставлення японця до життя. Мацуо Басьо виразив принципи, за якими живуть японці, у своїх хокку, тому його поезія пережила віки. Чому ж філософія хокку так глибоко і надовго увійшла в літературу? Тому що хокку - це спосіб мислення японця, це погляди, що формувалися віками і міцно увійшли у генотип нації. Японці народжуються з умінням відчувати кольори та звуки. Цікаво, що у країні з небагатою на фарби природою, вже у п'ять років діти уміють відрізняти до 80 відтінків одного кольору. Бо кожна фарба - це не просто зоровий подразник, це відчуття думки, що стоїть за нею. "Умій цінувати мале", - говорить япоське прислів'я, а тому філософія життя японського народу - це філософія милування зовнішнім лаконізмом, за яким стоїть внутрішнє безмежжя. Саме такими і є хокку, що увібрали у себе не просто слова й думки письменника, а й душу Японії. Хокку відіграли величезну роль у формуванні світоглядних засад японців. І сучасний японський письменник, працюючи над черговим твором, мимоволі згадає про Хокку і обов'язково напише у своїй роботі про красу тихої ночі, про безмежність і глибину блакитного неба, про чарівність і витонченість танцю опадаючого восени листя і про добре серце людини, яка живе у цьому прекрасному світі...

У роботі розглянута історія Японіі на протязі усього існування, літературні процесси, творчість багатьох японських письменників, зроблені глибокі аналізи творів і віршів, представлені хокку в оригінальному звучанні ( з українською транскрипцією і творчим перекладом ), при написанні роботи використовувалися найрізноманітніші джерела. Метою роботи є визначення однієї загальної тенденції у творчості усіх митців Японіі, яка змогла об'єднати націю воєдино.

"Гендер и язык. Исследование связи между понятиями"

Introduction. Much of the meaning conveyed Contemporary equality movement has focused much attention on the issues of socialization into gender roles and of sexist discourse. These issues are profoundly interrelated, since the everyday discourse with which children are surrounded from the day of their birth, in which they themselves become eventual participants, is a primary means by which socialization is effected about what it is to be female and male. In fact, implicit meanings are undoubtedly more effective, insofar as they remain unquestioned, and hence unproblematic. Equality between men and women, in particular, have questioned social attitudes and social practice concerning gender and, by doing so, have rendered problematic what was previously, for many, entirely uncontentious-a non-issue. By naming certain attitudes and behavior sexist, a word that did not exist until very recently, attention has been focused on those attitudes and behavior in a way that was not previously possible. The equality stance, speaking on behalf of women, has been highly critical of contemporary society. They have seen women's interests as consistently subordinated to those of men, women's personalities systematically distorted in the service of their subordination, women's capacities underrated or denied, their desire for autonomy frustrated and ridiculed, their sexuality at one and the same time denied, feared, and exploited, and their image trivialized and sentimentalized. Much of the response to this comprehensive naming of social injustice with respect to women has been to deny that any injustice is involved, to deny that the issue of gender is in any way problematic: men are men, women are women, and that's that. The basis of such denial of the problematic nature of gender is usually that male and female are seen as fundamental, natural, self-evident categories (for some, they have the even greater force of being regarded as God-given categories), whose naturalness and obviousness depends on seeing the social category of gender as deriving automatically and exclusively from the biological category of sex... There is no doubt that the biological difference between male and female is of considerable importance in human societies. It seems equally beyond doubt that what is regarded as appropriate behavior for males and females, other than that directly consequent on those biological differences differ widely from one society to another. It is also readily observable that even where social expectations are strong and explicit, some variability in the behavior of males and females does occur: many will conform to expected patterns of behavior, but some  will not. All of this suggests that biological sex (identification as female or male) needs to be distinguished from social gender (identification as feminine or masculine), since the latter is not an automatic consequence of the former. If gender is a social creation, then one should be able to find evidence that this is so, including evidence of the process of its creation. In particular, one should be able to find linguistic evidence, since language is the primary means by which we create the categories that subsequently come to organize our lives for us. Such evidence is indeed to be found: from the different treatment by parents of newborn babies, depending on sex; through the reiterated messages given to four-year-olds that women and women's activities are marginal and trivial  ; through the social approval of the writing of little girls at school who write almost exclusively about home and family, elves and fairies, and talking animals while their male classmates get on with the business of finding out how the world outside school and family works and produce what stories they write with the twin focuses of power and violence; through TV, films, and books; to the categories taken for granted in everyday conversation. Difference is simply assumed, with no awareness of the extent to which adult behavior creates that difference. If it were simply a matter of difference, however, where men and women had their own spheres of activity with rights and status and a complete range of possibilities for achievement within those spheres, then one might feel less concerned. But however much some groups and individuals might like to maintain that this is indeed the case in our society, it is not so. Three consequences of this differentiation in our society should be of concern: 1. The institutionalized inequality/inferiority of women, where they have been denied the right to engage in certain activities-to be certain kinds of people-and their activities and their very selves denigrated and trivialized. 2. The institutionalized channeling of human diversity along two and only two pathways, the choice determined only by which set of genitalia one happens to be born with, with the consequent damage to, and misery of, individuals who, for a variety of reasons, fail to fulfill the stereotyped expectations, to say nothing of the loss to society itself of diverse talents. 3. The institutionalized hostility between male and female (a complex consequence of both the above). This hostility is most frequently realized in action by male against female, as, for example, in the violation of the right to personal space. A more extreme violation of female by male is the violation of self/identity that is rape. Such hostility is all too commonly discernible, however, in the everyday words of girls and boys, men and women, with respect to one another, words flung in one another's faces or muttered with anger or resentment behind one another's backs. These issues are of importance to all members of our society, but they should be of particular concern to parents and to educators, because they are the primary agents of the society in the socialization of children into these institutionalized attitudes. It is at their hands that children learn their initial categorizations of the world they live in, including the evaluations attached to those categorizations. It is from their mouths that children hear the words, and the ways of speaking, that will eventually become their words, their ways of speaking. Children do not remain passive recipients of the socialization efforts of others but become active agents of their own socialization as they acquire command of the meanings available to them through command of the words and ways of speaking of those around them. We need to know what it is we are teaching our children to think and feel about themselves and about each other as female and male, and what are the means by which they have come to learn to think and feel thus. Much of the public debate, such as it is, arising from feminist critiques of language in relation to gender has focused on words and word-forms (such as diminutives) that overtly denigrate, trivialize, or exclude women and which assume or cultivate stereotypes of both women and men. The existence of such words is clearly of importance: the usual explanation is that the existence and use of such words and forms of words unambiguously reveals social attitudes and beliefs. One must go further than words, however, in terms of 1. What one takes into consideration as linguistic, as part of language; and 2. How one regards the relationship between language and thought/ ideas/beliefs. These issues will be investigated in the following chapters of my work.

"Українська літературна балада І половини XIX ст.: Проблеми розвитку жанру"

Дана робота присвячена дослідженню української народної балади першої половини XIX ст., а також розкриттю особливостей формування її жанрової тематики. Українська балада пройшла довгий шлях розвитку і сформувалася в окремий епічний жанр творчості, різноманітна сюжетика якого відобразила драматичні й трагічні події та випадки особистого, родинного та громадського життя. Інтернаціональна скарбниця балад збагачується кожною національною літературою оригінальними сюжетами, національними опрацюваннями запозичених і так званих мандрівних сюжетів. В основі перших і других лежать конфлікти й колізії загальнолюдського характеру, висвітлення й оцінка яких ведеться з позицій здорової народної моралі, тому балади в основній масі зразків володіють неперехідною повчально-виховною силою і впливовістю. Продовжуючи своє побутування і наш час, вони збагачують духовно та емоційно, є цінним людинознавчим, пізнаваль ним джерелом. Українська балада відіграла помітну роль в процесі становлення й розвитку нової української літератури, внісши специфічний поетичний жанр і розкривши перед письменниками велику шкалу драматичної й трагедійної сюжетики та арсенал поетики для її художньої реалізації. Специфіка жанру балади вимагає різнопланових комплексних досліджень: в загальному контексті історичного розвитку й життя кожного народу, його фольклору, літератури та музики, з одного боку і в контексті його багатовікових міжнаціональних зв'язків - з другого. Щоб українська балада стала об'єктом таких досліджень, необхідно здійснити значну підготовчу роботу: виявити баладні сюжети в масі різножанрової поетичної творчості, прослідкувати розвиток самого жанру до XIX ст., досліджуючи таким чином джерела української романтичної балади коротко показати результати наукових розвідок вітчизняних та зарубіжних вчених, які аналізують жанр в цілому, певні його цикли і окремі сюжетні типи; зібрати й висвітлити дані про творче засвоєння баладних сюжетів і мотивів українськими письменниками різних творчих методів; стисло оглянута творчість зарубіжних поетів-романтиків ХТХ ст., які також працювали у цьому жанрі.

"Осмислення мотиву долі в українській поезії 40-60 років XIX століття"

Дана робота присвячена короткому огляду української поезії 40 - 60-х років XIX століття, розширенню і поглибленню її тем, проблематики, мотивів та особливостей образного художнього мислення. Предметом дослідження вибрано процес осмислення мотиву долі, варіаційне моделювання життєвого шляху людини та розсудочно-раціоналістичний підхід до її фатального єства. Ідея народу, його бурхливого становлення на світовій літературній арені, по своєму переломлюючись в естетичній свідомості кожної нації, виступає у слов'янських народів центральною. Всупереч конкретно-чуттєвим контактам особистості із середовищем, обмеженим побутовими зв'язками, людина і людство в романтизмі виходять на зустріч із космосом, природою, народом, долею, Богом. Замість родинно-побутових конфліктів - драма народу і світу. Ліричні герої творів про нещасливу долю охоплені почуттям всесвітньої скорботи, туги за нездійсненністю їх уявлень про належне життя і мрій щодо світлого майбутнього, вболіваючії за свій народ, гартує волю до боротьби. Л.Боровиковський, В.Забіла, М.Петренко, М.Костомаров, Т.Шевченко, О.Афанас'єв-Чужбинський, А.Метлинський, Є.Гребінка, Я.Щоголів займаються розробкою мотиву долі у 40 - 60-х роках, доводячи саме існування української літератури як окремої, рівноправної щодо інших літератур. Основним предметом поезії було досить інертне, стабільне українське суспільство. Мотиви долі в поезії 40-60-х років обертаються навколо ставлень людини до складання її життєвого шляху. Це не тільки питання про досягнення повноти життя, успіху, щастя, а її перші, несміливі гадки про можливість в інший вік повернути життєплин, змінити обставини, свою "невезучу" натуру, це, нарешті, (як у Т. Шевченка), бачення біографії героя у критеріях її етичної й естетичної досконалості. Але ось тут виникає парадокс. Життєвий шлях залежить від обставин, - ця думка є домінуючою в цілому масиві української поезії (В.Забіла, Т.Думитрашко, С.Карпенко, П.Опевський-Охоцький, почасти С. Руданський), - і людина не в змозі їх подолати. Вона фактично ототожнюється із своїм народженням, жорстокою приналежністю до певної соціальної верстви, наявністю і заможністю родини, складанням типового плину життя, який не знає великої кількості варіантів. Найбільше, на що спроможна людина у своєму протистоянні цій силі, - висловити свою оцінку їй. Навіть Бог не виступає всесильною особистістю, яка здатна на протистояння глухому фатуму - Долі у ряді творів щаслива доля пов'язується з натхненними зверненнями до Бога, з щедрими благословляючими побажаннями (лірика Л.Глібова, О.Духновича, пізніше - Г.Манжури). Та у більшості ліричних творів Бог не є домінуючим фактором у вирішенні долі людини, янголом-охоронцем її життєвого шляху. Саме в цей час загострюється розсудочно-раціоналістичний, інколи й прямолінійний підхід в осмисленні долі. Стає відчутнішим певна нав'язливість і схематизм, повчальний тон. Щасливе життя героїв пояснюється їх доброчесністю, вірністю старожитній релігійній моралі. Таким чином, щастя, "талан", уявлення про які у героїв, по суті, невибагливі, досягаються переважно зовнішньою дією, цілеспрямованим доланням тих чи інших перешкод або ж  спокус без будь-яких душевних катаклізмів ( "Наталя, або Дві долі разом", "Гарасько, або Талан і в неволі" М.Макаровського, "Олеся" О.Шишацького-Ілліча). Близькою, по своїй суті, до цих поем стає байка, не чутлива до гостроти індивідуальної долі. Усім своїм ладом вона утверджує думку про відносну стабільність плину життя, про зв'язок і неперервність часів, вагомість зримого і предметного ("Звіриний мор" С.Рудиковського, "Хлопчик і Гадюка", "Вовк та Ягня" Л.Глібова). Почуття самотності і безвиході особистості стають головними мотивами протиставлення життєвого шляху людини й уявленням про власну долю. Вона виявляється байдужою, несприятливою, повсякчас переслідуючи ліричного героя. Мотив навмисної нав'язливості нещастя, яке буквально переслідує героя, з одного боку, сприяє поглибленню етико-психологічного змісту, а з іншого - іноді трактується як своєрідна "обраність", що має певну естетичну привабливість, культивовану сентименталізмом і романтизмом. В поезії, присвяченій проблемі нещасної долі, 40 - 60-х років з'являється новий ліричний герой. Концепція особистості і зокрема ліричного героя у поезії 40 - 60-х років характеризується позою романтичного відчуження від дійсності, роз'єднаності з людьми, які виступають силою байдужою, а то й ворожою. Ключовими словами є "один", "одна", "самотній", "сиротина", "чужина", "вороги". У своєрідних, притаманних українському поетичному менталітету середини століття формах ліричний герой віддзеркалив у собі початок того духовно-емоційного процесу, який наприкінці століття завершується модерністською "смертю Бога" - зневір'ям, розчаруванням, жорстокою іронією, душевною дезинтеграцією. Виходячи з єдності макрокосму і мікрокосму (людини), лірика поставила лю дину у центр перетину світових сил і законів, у нерозривний зв'язок із природою, всесвітом, суспільством, долею та Богом як вічною животворною силою.

"Мова сучасного українського телебачення: Питання дотримання орфоепічних, лексичних та морфологічних норм"

Мова - це форма нашого життя, життя культурного і національного, це форма нашого організування. Мова - душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб... У мові наша стара і нова культура, ознака нашого національного визнання. Літературна мова виникла на основі мови загальнонародної. Загальнонародна мова -це "сукупність усіх слів, усіх граматичних форм, усіх особливостей вимови людей, що розмовляють українською як рідною. Сюди входять діалекти, жаргони, літературна мова, тобто все, що перебуває в мовному спілкуванні народу. Мова засобів масової інформації є особливим, важливим різновидом літературної мови зі своїми закономірностями в змісті та формі. Увагу дослідників завжди привертала взаємодія літературної мови та форми її виявлення в ЗМІ, які мають провідні позиції в плані впливу па розвиток літературної мови, бо як говорив І. Драч: "Диктори та журналісти ЗМІ не тільки добрі знавці мови, вони активні учасники її розвитку й оновлення. Індивідуальна словесна творчість найбільш повно зосереджує реальні перспективи розвитку її вдосконалення мови як явища творчого за своєю сутністю. Але всі ці аспекти стосуються функціонування правильної унормованої мови. На практиці ж у мові ЗМІ спостерігається постійне невиправдане порушення норм української літературної мови. Саме цій проблемі - висвітленню причин порушення унормованого слововживання - присвячено наше дослідження. Мовознавча наука повинна пропагувати найкращі зразки практичної реалізації української литературної мови. У складний час засилля російської мови в розмовній практиці важливим є питання досконалості мови, якої не можна досягти, не вивчаючії норм української літературної мови. Поширенню та усталенню літературних норм повинні сприяти засоби масової інформації, що відіграють дедалі більшу роль у розвитку літературної мови, в збагаченні її словника, в лексичному і граматичному нормуванні, в розкритті її стилістичних можливостей". З огляду на це підвищується відповідальність працівників телебачення за мовне оформлення призначених для передачі в ефір матеріалів, бо кожна помилка диктора завдає великої шкоди справі боротьби за піднесення культурного мовлення. Професійні навички дикторів телебачення повинні відображати норми української літературної мови, бо вони є зразковими носіями ідеології та мови рідної країни. Телебачення - це важливий інформаційний канал, який має необмежений вплив на глядача, і тим самим пояснює свою зразковість. В програмах телебачення нерідко можна спостерігати порушення орфоепічних норм. У мовленні дикторів найбільше вражають слух помилки фонетичного плану. Зокрема, це порушення правила чергування у-в, і-й, варіантів прийменника з, із, зі. Мало що залишається від славнозвісної милозвучності української мови. Це можна пояснити засиллям російської розмовної мови, що впливає на особливості вимови звуків, а також дефекти вимови, пов'язані з будовою мовного апарату журналіста чи диктора. Кожна мова в процесі свого розвитку поповнюється новими словами, створеними за наявними моделями на власному грунті, скалькованими чи запозиченими з інших мов. Ознакою культури мовлення є граматична правильність. Сюди входить дотримання правил змінювання слів та їх творення, побудови словосполучень і речень, правильність і доречність слововживання. Важливим аспектом в роботі диктора чи тележурналіста є також темп і гучність мовлення. Вищевикладене дозволяє зробити висновок, що існуюча на даний час практика порушення норм літературної мови на телебаченні у значній мірі шкодить прояву державного статусу української мови, не сприяє вирішенню завдань щодо її розповсюдження серед українського глядача, не підвищує його освітній рівень.

"Діалектизми в діловій староукраїнській мові ХIV-ХVI століть: Студії над грамотами, дІловим листуванням та архівними книгами українських міст"

В роботі досліджуються особливості вживання діалектів у староукраїнській книжній мові, які грунтуються на вивченні давніх ділових документів часів Речі Посполитої та Галицько-волинського Князівства (XIV- XVI ст.). Ця тема дозволяє нам не тільки вивчити шляхи зародження української літературної мови на території сучасної української держави, а й допомагає осмислити зв'язок між розвитком інституту держави та мови. Поглиблення історіографії офіційно-ділового стилю безпосередньо стосується дослідження давніх грамот, ділового листування, архівних книг українських міст. Неабиякого сенсу набувають дослідження регіональних говірок, які вказують шлях до утворення сучасної української мови. Визначення національних коренів зародження української літературної мови у староукраїнській мові документів допомагає нам прослідкувати ланцюг, ланки якого нерозривно скріплені. У роботі проведено ряд досліджень. Використовуючи числені документи, ми намагались довести, що проникнення діалектів карпатського, поліського, буковинського, галицького і південно-східного регіонів у книжну мову-це шлях до уніфікації. В ході дослідження були висвітлені діалектичні вкраплення в офіційно-діловому стилі, що доводить поступовий розмив кордонів між розмовною і книжною мовами. В роботі наведено ряд прикладів, спільних для оглянутих регіонів діалектичних переоформлень, які і привели до мовної уніфікації. Один з розділів роботи присвячений стильовим особливостям ділової староукраїнської книжної мови. Основними проявами специфіки новоутвореного ділового стилю були такі риси як мовні штампи, синтагматичне членування текстів ділових документів, а також фонетичні перетворення асиміляції та дисиміляції у мові грамот ХІV-ХVІІ століть. Дослідження діалектизмів староукраїнської книжної мови присвячено практичний розділ наукової роботи. В ньому проаналізовані історичні пам'ятки діловоїстароукраїнської мови і виявлено наявність діалектних елементів у їхніх текстах. Наприкінці у висновках викладені логічно нрослідковані впродовж роботи тенденції розвитку української мови, які приводять нас до припущення про подальше и переоформлення та вдосконалення на шляху утворення літературної мови на народнорозмовній основі. Працюючи над науковою роботою, ми зрозуміли, наскільки важливо простежити крок за кроком шлях розвитку мови від найдавніших часів до сучасності, щоб зробити обгрунтовані припущення про перспективи її розвитку у майбутньому.

"Романтична поетика контрастів як домінуюча лінія прози Віктора Гюго: Студії над романом "Собор Паризької Богоматері"

Робота досліджує романтичну поетику контрастів у творчості Віктора Гюго, зокрема у його романі «Собор Паризької Богоматері"». Романтична поетика контраста Віктора Гюго формується на основі естетичних поглядів романтиста. Після становлення на шлях романтизму письменник формує свій особистий естетичний погляд, змагаючись із застарілими ідеями класицистів, після цього він пише відомий вступ до драми Кромвель, який потім нарекли маніфестом французького романтизму. У ньому Гюго відвів значне місце обгрунтуванню принципу «правдивості», як основного принципу романтизму. Пафосом до вступу є наближення до природності у літературі, найефективнішим засобом подібного змалювання Гюго вважає гротеск - поетику контрастів. Сюжет роману «Собор Паризької Богоматерї» не відрізняється складністю, він вдало моделює характерні процеси і конфлікти, передає дух і колорит епохи. Система образів роману складається з головних героїв: Квазімодо, Клод Фролло і Есмеральда. Квазімодо і Клод Фролло - типові романтичні персонажі, але якщо в Квазімодо божественна краса душі ховається в потворному тілі, то Клод Фролло, представляє звіра, схованого в тіло "божественної краси". Есмеральда, на вадміну вад них, має яскраву зовнішність і ангельський характер. Вона є уособленням абстрактно-романтичного образу. В романі є ще один центральний четвертий образ - це образ Собору Паризької Богоматері, який є його ідейно-композиційним центром. Образи роману надовго запам'ятовуються читачеві саме тому, що пам'ять фіксує яскраві риси героїв, подані в контрастному змалюванні. Роман "Собор..." за своїм художнім змістом і структурою найповнішим втіленням поетики гротеску, базується він на подіях і ситуаціях цілком виняткових, на різних всеохоплюючих контрастах, з широким використанням символіки, до якої тяжіє вся образна система Віктора Гюго. Образи - гротески у романі переростають у вселенські узагальнення сутності добра і зла. Квазімодо являє собою втілення духу народного, символ народного поневолення й страждання. Діалектичний зв'язок об'єктивного і суб'єктивного в індивідуальній художній творчості яскраво відбиває відоме визначення літератури як "мистецтва подолання слова - подолання звичного його смислу і розкриття в слові "надсмислової сутності". Втіленням цієї надсмислової сутності і стала романтична поетика контраста Віктора Гюго. Саме романтична, бо тільки романтики змогли піднятись над мертвими і однолінійними образами класицистів, підняти героїв, їх вчинки, думки, їх оточення до вершин і кинути у підвалини буття.

"Краткий обзор истории развития английского языка: появление и использование идиом"

Language is a form of our living. We can express ourselves with the help of it. Language is a soul of every nationality, its saint thing, the dearest treasure. By the level of its development we can judge about the development ot the spiritual side of every nation. As we live in the times when everything is changing quicker than we manage to get used to it, new spheres of life and progress need much more words to describe themselves. Instead of making up new words it is much more convenient to make some changes in tlie old vocabulary. And here we need to use idioms. In my opinion, they make the language more interesting, different and bright. That is why I've chosen this topic tor my future investigation. Idioms can change the meaning of the word by connecting it witli other words with tlie same or other grammatical function and peculiarities. It helps us to omit different linguistic mistakes which can appear during the process ot inventing new words. My investigations showed that it is easier to diversify English language with idiomatic expressions. They do not need making up the new words but caring attitude to the old ones. Idioms do not change the word, they vary it with the new meaning which can provide the right understanding of the new labels. I've tried to find rare and interesting books dedicated to this topic and I tend to think that they helped me to develop and enlarge my work. At the end of it you can find the list of used literature. My work consists of several parts that have different information directions. In the lirst part several ways of appearing new words are described:  Changing word literal meaning;    Adding suffixes such as -ize, -ization;    Adding prefixes such as mini-, maxi-, super-, micro-, mega-;    Changing word grammatical function;   Joining words together to form one adjective instead of a long phrase;    Combining parts of two existing words. The work continues by the description of the idioms and possibilities of their usage. What is an idiom itself? An idiom is a fixed phrase that has its own special meaning. It is often impossible to guess the meaning of the whole forms or structures. An idiom can have a regular structure phrase from the meanings of the separate words that it is formed from My investigation showed that idioms take many different forms or structures. An idiom can have a regular structure, an irregular or even a grammatically incorrect structure. The clarity of meaning is not dependent on the 'grammatical correctness'. The aim of my work was to prove that idioms consist a great part of English language and can help it to develop. The idioms were shown in perspective with the help of the facts from the history of development of the English language. In fact, idiom  is just an expression that contains the words \vhich if taken together give the meaning that is different from the meaning ot the each word itself. We can make a conclusion that idioms are the result of language development. New spheres of life need new words to characterize them. hi stead of inventing newlabels it is more convenient to give the new idiomatic meaning to the old words. This practice is widespread in English language. We must not forget about the melodic pronunciation and the variety of word vocabulary which provide the best language perception. Language is an eternal thing, which unites all people around the world.

"Развитие рекламного бизнеса в современной Англии"

My research is dedicated to the development of advertising in Great Britain. I ain absolutely convinced that this topic is actual nowadays and needs detailed researches and, of course, improvements. Although modem trade is impossible without advertising, a lot of people complain that it is unnecessary, even a waste ot money, and that prices could be cut if there was no advertising. This will be discussed in my further work but at this early point it is useful to remind that the historical and economic process is now taking place in the industrialising countries of the 'South'. The extent of advertising marks the development and prosperity of a country. At the same time advertising is one of the most important sources of trade. Witliout it, producers wouldn't be able to present their goods to a customer, and it would minimalise the amount of sold production. Here one can see a contlict between two general opinions. That's why I was encouraged to research this topic and my main aim is to show the 'evolution' ol advertising business in England, to try to detach its advantages and disadvantages, its prospects in order to prove the importance of this type of business. Some people tend to think tliat advertising is a result of disorganised modem trade system. But it is not so. Advertising is as old as civilisation and has long been used as the means of communicating the need to buy or sell goods, even for the sale of slaves in ancient times. In its style, it represents the society of the time. Advertising tends to represent the economic progress of societies, and in this respect it ranges Irom the sophistication of the industrialised world to the new life-styles of developing nations. A nation's prosperity is reflected in the extent to which advertising is used. Advertising belongs to the modem industrial world and to those countries, which are developing, and becoming industrialised. In the past when a shopkeeper or stallholder had only to show and shout Ms goods to passers-by, advertising as we know it today hardly existed. Pearly forms of advertising were signs such as the inn sign, the redand-white striped barber's pole, the apothecary's jar of coloured liquid and the wheelwright's wheel, some of which have survived until today. The Institute of Practitioners in Advertising definition says: 'advertising presents the most persuasive possible selling message to the right prospects tor the product or scrvice at the lowest possible cost'. Here we have a combination of creativity, marketing research and economic media buying. Advertising may cost a lot ot money but that cost is justified if it works effectively and economically. A good advertising campaign is one which is planned and conducted so that it achieves tlie desired results within an acceptable budget. Many advertising campaigns cost millions of pounds, but that is relative to the size of the market and the volume of sales required to maintain constant output of a factory's production capacity, whether it be a detergent or a motor-car. Deepening into the development of advertising one should research ^ts diffusion in radio, television, press and oilier spheres ot mass media. Our work presents the characteristics of these spheres, gives examples of adverts, shows the general terminology used in advertising business. Nowadays the popularity of advertising on television is spreading day by day and it is one of the best ways to represent the services. But it may be arguable tliat television lias greater impact and realism, and it is true that the biggest spenders on advertising spend most of their money on TV, but tlie number of TV advertisers is relatively small and the amount of time available for television advertising is limited. The number of advertisers in the press runs into millions and the number of publications exceeds 12,000. It is not really a matter of saying which is best since there is no comparison in their users, usage or volume... According to the tacts given in our work this type of business is progressing quickly and we may say that it hasn't finished its "evolution" yet. Advertising will be developing until there's nothing to represent...

Дослідження присвячене розвитку реклами у Великобританії. Я абсолютно переконана, що ця тема актуальна сьогодні, а токож потребує детальних досліджень і, звичаііно, вдосконалення. Хоча сучасна торгівля неможлива без реклами, багато людей скаржаться на її непотрібність, вважають, що це навіть марнотратство і що ціни знизилися б без реклами. Але це буде розглянуто у моїй подальшій роботі, зараз же важливо було б згадати, що історичний та економічний прогрес вадбуваються у індустріалізованих країнах півдня. Діапазон використання реклами визначає розвиток і процвітання країни. У той же час реклама є одним з найголовніших джерел торгівлі. Без неї виробники не змогли б представляти свсУЇ товари покупцю, а це зменшило б кількість проданого товару. Тут відбувається консрлікт між двома провідними думками. Тому мені було цікаво досліджувати цю тему, головною метою якої є показання "еволюції' рекламного бізнесу у Англії, виділення переваг і недоліків та його перспективи, щоб довести пеобхадність цього виду бізнесу. Деякі люди вважають, що реклама с результатом неорганізованої сучасної торгової системи. Але це не так. Реклама виникла разом із пс^явою цивілізації і довго використовувалася як сполучення потреби купувати чи продавати товари, навіть для продажу рабів у стародавні часи. Вона сама по собі представляє сусільство свого часу. Реклама намагається показати економічний прогрес суспільства і в цьому плані вона сягає від усіх тонкощів індустріалізованого світу до нових способів життя націй, які розвиваються. Розвиток нації спостерігався протягом усього часу, коли використовувалася реклама. Реклама характерна для сучасного світового виробництва та для тих країн, які розвиваються і стають індустріальними. У минулому, коли власник магазину або ларка мав тільки показувати свої товари перехожим, голосно запрошуючи їх завітати до магазину, реклама, якою ми знаємо її сьогодні, почала тільки зароджуватись. Початковими срормами рекламування були знаки такі, як, наприклад, чорнильниця, червоно-білий перукарський гребінець, склянка кольорової рідини аптекаря, а також колесо майстра, деякі з яких існують і зараз. Інститут практикантів стверджує щодо терміну "реклама": "реклама представляє найбільш оптимальну можливість, щоб продавати товари за найнижчою можливою ціною". Реклама може коштувати дуже багато, але ціна виправдовується ефективною і економічною роботою. Хороша рекламна кампанія - це та організація, робота яксУЇ спланована так, що вона досягає бажаних результатаів, використовуючи сприятливий бюджет. Багато рекламних агентств коштують мільйони фунтів, але усе це має відношення до розміру ринку і об'єму продажу, необхідного для скуповування витрат організації. Заглиблюючись у рсззвиток рекламного бізнесу, доцільно було б прослідкувати його поширення у пресі, теле-, радіо- та інших ссрерах засобів масової інформації. Наша робота включає характеристики цих галузей, наводить приклади, виявляє к переваги та недоліки... Сьогодні популярність рекламування на телебаченні росте щодня, бо це є найкращим способом пропонування послуг. Проте можна стверджувати, що телебачення має більший вплив і реалізм, а найбільші внтратннки на рекламу вкладають більшість СВОЇХ грошей на телебачення, але кількість таких рекламодавців відносно мала і, крім того, час на рекламний ролик обмежений. Мільйони людей звертаються до преси, число видань досягає 12000. Все ж не має сенсу вказувати, що з цього краще, оскільки не можна порівняти їх користувачів, застосування чи об'єм... Згідно з фактами, наведеними у роботі, ця діяльність прогресує швидко і, можна сказати, ще не закінчила свою "еволюцію". Реклама розвиватиметься до того часу, поки не буде чого представляти...

и это ещё не конец...